Більшість арабських середньовічних авторів зіставляє ал-Лакз (легів леків) з предками сучасних лезгін. Проте, всі античні, арабські, грузинські, вірменські джерела поширюють цей етнонім як на лезгин, а й усе населення Дагестану.
В даний час терміном лезгінські народи (один з варіантів вживання лезгіномовні народи) поєднуються 10 близькоспоріднених народностей: агульці, арчинці, будухи, кризи, лезгіни, Рутульці, табасарани, удіни, хіналуги, цахури.
Тюрки та жителі царської Росії лезгінами називали численні гірські племена, що населяли Дагестанську область та частину південного схилу Головного Кавказького хребта. Росіяни так називали південних дагестанців, а північних, переважно аварців, звали тавлінцями.
Предками сучасних лезгін були численні племена, котрі жили Сході Кавказу (держава Кавказька Албанія). Вже античних джерелах є відомості про кавказькому народі лезги. До VII ст. відноситься завоювання Кавказької Албанії арабами та поширення серед лезгіномовних народів ісламу.